Icторiя кохання

Я розкажу вам про одне кохання,
Велике, щире і бажанне.
Давно було,
І з вітром вже в минуле відійшло.

Тоді ще сонечко світило ясно.
Й дерева всі були великі.
І світ був щирий і прекрасний.
І дарував щасливі дні.

Жили - були тоді дівчина синьоока
З волоссям кольору пшениць
І хлопець милий, чорноокий.
Вони дружили і назавжди
Бути разом поклялись.

Під небом півдня, дивилися
Вночі на зорі і до світанку, в ніч
Водили пасти коні.
Разом були всі дні за днями
І чарувались синіми ночами.

Так народилось перше їх кохання.
Та  промайнули безтурботні  дні,
Вона до міста подалася на навчання,
Його до армії взяли.

І в ніч одну, коли вже спала,
Побачила ві сні, коханного, 
Що у труні лежав...
Зайшлося серце,  летіла з міста
Додому, - він там її чекав!

І новина страшна зустріла на порозі,-
У цинковій труні сердечний друг лежав.
Той подарунок був з Афганістану.
Під небом, під чужим  загинуло
Кохання...

Тепер доросла, все ще ходить
З квітами до нього.
Й червону, наче кров, троянду
Кладе йому у ноги.

З могильної плити Він посміхається
Уже багато літ.
Вона ж змахне сльозу і все сумує,-
В землі давно лежить її не здійсненний
Політ...