Давно

Давно в душе нет места на грехи
Душа полна слезами не своими,
Стоят под окнами глазниц- стихи,
Измученные, словно пилигримы!

Они мне не дают закрыть глаза,
Ни на минуту,как же я устала!
Они мне шепчут ночью, голоса
Их разрывают душу, что молчала...

Я не пущу их, мимо пусть идут,
Уже в душе живого места нету,
Они с собою только боль несут,
Я в этой боли,как в тумане где-то

Я и сама не знаю, как мне быть
Бороться ли, иль будь уже, что будет,
Держусь,покуда обещал любить,
Да и стихи, которым верят люди....
*****
Давно не має місця у душі,
Наповненій сльозами не своїми,
Під вікнами очей-стоять вірші,
Знедолені й сумні мов пілігрими

Вони стулити не дають очей,
Мені й на мить,не сила вже терпіти,
Вони шепочуть,в мороці ночей,
Про те,чого не можна говорити,

Я не пускаю їх,хай повз ідуть,
Вже й так в душі нема живого місця,
Болить мені,присутність їх і суть,
Той біль немов туман накрив обійстя...

Душа у тому мареві пливе,
І місяць перевізником міфічним,
Торкається єства,що ще живе,
Й змагатися мене за душу кличе!

А я сама не знаю, хай як є,
Чи варто,чи що буде те і буде?
Мене тримає лиш "люблю" твоє
Й вірші сумні,що їх чекають люди
8.05.20