Осел и Воля

Віталій Боровик

На битому шляху біля воріт будинку
Стояв в’ючак Осел. Хазяїн був у шинку.
Стоїть сердега мій та стогне під вагою,
Помахує хвостом, постукує ногою.
Та позира на дрюк, що край стіни стояв,
Якого всі сучки він добре вже зазнав.
Аж ось відкіль і як пруть школяри тудою.
Побачили Осла, підбігли всі юрбою
Та й ну всі міркувать, щоб тут йому сплатати.
Поклали всім гуртом Ослові волю дати.
Розв’ючили Осла, клунки поклали долі,
Дрючок шпурнули геть та й кажуть:
“Ну, доволі,
Сердешний ухаче, тобі терпіти муку:
Зазнай же волі ти, ходім гулять на луку”
“На луку з вами... Я?.. Без клунків?
Як се так? “-
Здивований зовсім пита дітей Ішак.

“Дались тобі клунки. Не будеш більш ніколи
Їх на собі тягать. Та ну ж бо гайда в поле!”

“А дрюк мій, де мій дрюк? Без дрюка як піду?”

“Ото дурний Осел! Не гайсь, а то біду
Накличеш ще собі, як прийде
твій господар:
Не треба вже дрючка, бось вільний ти, як цар!”

“ А де ж господар мій, де мій хазяїн дівся”, -
Ше раз пита Осел, а з ляку вже трусився.

“Без нього як іти? Ні, любі діти, ні!
Поставте дрюка знов в куточку при стіні
І всі клунки на мене знов пакуйте
Та гетьте  всі відсіль! Зі мою не жартуйте,
А то як зареву, як хвицати візьму,
Та викличу як стій хазяїна Кузьму...
Ой пане мій! Ой ґвалт! Мерщій рятуйте! ”



ПЕРЕВОД  Г.Матросовой

Проезжею дорогой, что вьется вдоль деревни,
Стоял навьюченный Осел. Хозяин был в харчевне
Стоит бедняга мой и стонет под вьюками,
Хвостом помашет он, потопчется ногами.
То поглядит на кол, что у стены стоял,
Сучки которого он хорошо все знал.
Откуда ни возьмись, бежит толпа ребят.
Увидели Осла. Вокруг него стоят.
И ну тут рассуждать, о справедливой доле.
Решили, что Ослу пристало жить на воле.
Развьючили Осла, поклажу поснимали.
Сучкастый кол забросили подале.
«Идем, дружок, на луг!
Узнаешь ты свободу»
«Я? С вами?..
Без тюков?..
Но как же это так?» -
Спросил растерянный от удивления Ишак.

«Дались тебе тюки. Не будешь ты теперь
Тягать их на себе, ты нам, дружок, поверь! »

«А где батог, где мой батог? Как без него пойду?»

«Ну, и дурак, Осел! Бежим, а  то беду
накличешь ты – вернется твой хозяин.
Не нужно батога –
свободен ты!»
«Ну да!?
А где мой господин! Куда он побежал?»
И тут осел от страха задрожал:

«Как без него идти? Нет, милые друзья!
Поставьте батожок, поклажу нагрузите
И шуточки свои оставьте, уходите!
А то, как зареву, хозяина покличу…
Сюда, хозяин мой! Скорее, помогите!»