Уночі він зовсім інший – хоч один, та не самотній,
адже ми удвох щоночі, третій не потрібен нам.
І над ним, і наді мною – лиш зірок нічна безодня.
Ми про наше спілкування не розкажем – навіть снам.
Старший – він, а я – молодший, і, здавалося б, між нами –
сотні літ, що не здолати, сотні нескінчених літ,
але ми із ним знаходим спільну мову під зірками,
кожній зустрічі радієм, хоч не кажемо «привіт».
Ми не зможем пояснити, як таке можливим стало,
що кружляють вдвох щоночі – серед вулиць і дерев,
поміж храмів і театрів – двоє тих, кому замало
одне одного навіки: чоловік і місто-Лев...
Уночi вiн зовсiм iнший - хоч один...
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120043000439
Свидетельство о публикации №120043000439
Рецензии