Про працю

<Людмила Плєвако>

Працьовитість – божественна риса:
Не дає цінний час марнувати,
Мимоволі привчає з дитинства
За покликанням щось майструвати.

Хтось майструє із татом шпаківні
І дерева в саду поливає.
Хтось теля напуває опівдні
І матусин квітник доглядає.

Хтось ляльок одягає ошатно,
Змалку шиє їм одяг святковий.
У дітей так багато талантів,
І у кожного – свій, винятковий.

Згодом саме з дітей виростають
Видатні космонавти й пілоти,
Хлібороби, що втоми не знають,
Не бояться брудної роботи.

Із кмітливих дівчаток і хлопців
Вчителі виростають, артисти,
Винахідники і науковці,
Архітектори і сценаристи,

Лікарі і медсестри дбайливі,
Промисловці, митці, кулінари…
Для людини природно й важливо
Щось потрібне робити і гарне.

Несуттєво, хто з нас важливіший:
Балерина, дизайнер чи вчений,
Вихователь, психолог чи слідчий,
Прибиральник чи зірка на сцені.

Кожна праця почесна і гідна,
Коли робиш її щиросердно,
Коли наміри – чисті і світлі,
Коли дії – потрібні й майстерні.

Праця будь-яка варта пошани,
Якщо іншим несе вона користь,
Якщо робиться вправно, старанно,
Як то кажуть в народі, на совість.

29.04.2020