Сильною бути втомилась

Я сильною бути втомилась,
І сльози поділись кудись,
Сльозами давно вже я вмилась,
Та й мрії не всі ще збулись.

Слабкою я хочу побути,
Обпертись на сильне плече,
Підтримку в усьому відчути,
Можливо…й сльоза потече.

Не жалості хочу чекати,
Скигління огидне мені,
Та дух той уже не зламати,
Хіба що… зненацька… вві сні.

А сильною бути не просто:
Коли серце болить – не ридать…
Нема того дивного мосту,
Щоб слабкість і силу з’єднать.

Душа дуже часто ридає –
Скигління на людях нема.
Дарунки від долі приймаю,
Озвучую їх жартома.

А часто душа ще й голосить,
Та стогін не чує ніхто,
Вона у сльозах, наче в росах…
Не день так вже є і не сто.

Та слабкість мені і не личить,
Вона мені не до лиця,
Бо мрії буть сильною кличуть…
Сильною буть до кінця.

Де слабкість поділась від мене?
Чи зовсім її не було?
Бажання таке незбагненне:
Відчути ще й сильне крило.

Слабкою від цього не стану,
Й жіночність моя не втече.
Чи добре воно, чи погано,
Та сильне чекаю плече.

29.04.2020 р.