Чому буденність так тисне на скроні,
Чому мій всесвіт пекельногарячий,
Згортаю сонце, що палить долоні,
А з серця стогін лунає тримтячий...
Немає сили полишити правду,
Немає правди, що лишиться сили...
Зриває вітром квітки зі смарагду,
Що схожі дуже на білії крила...
Злітають душі у кинуте небо,
Криваві сльози спадають до долу... Більше нічого тримати не треба,
Тріпає вітром буденність оголу...
Ольга Довжик-Остринская
Фото инет
Чому
© Copyright: Ольга Довжик-Остринская, 2020
Свидетельство о публикации №120042910567
Свидетельство о публикации №120042910567
Рецензии