Дощ як душ.. Памятi Чoрнобилю... Лiна Костенко

Оригинал:


Цей дощ – як душ. Цей дощ такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.*


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


А дождь – как душ. И землю он ласкает.
Сады цветут. Сочится сок берёз.
Рай соловьиной оперы…Ла Скала!
Чернобыль…Зона… Этот дождь – из слёз…

Сирень по кругу бьёт прямой наводкой.
Забор полёг проломленной стеной.
И щука прёт ощерившейся лодкой,
жируют гуси каждою весной.

Кленочки проросли в пустых крылечках.
Люд Припяти – как слизан языком.
В лесу, что весь в застывших рыжих свечках,
шагает Смерть – заблудшим грибником.

*
Була там позаторік на Великдень.Під церквою мерседеси, хонди, найдорожчі іномарки, а прихожани… Ті старенькі вже й не доберуться туди. Я стою, а переді мною потилиці – знаєте, такі специфічні, такі низькі шиї в складочках. І новий попик служить так бадьоренько. Думаю: куди це я потрапила? Нічого не впізнаю. А ми ж уже двадцять років рятуємо там нашу українську Атлантиду. У фільмі Ролана Сергієнка «Чорнобиль. Тризна» є такий епізод: люди йдуть навколо тієї церкви, і вогники, вогники усюди… Облич майже не видно, лиш вогники між долонь. У сценарії я писала про ювілей мертвого міста – було 800 років Чорнобилю. Вдумайтеся: ювілей, а місто мертве. І ось зараз інший режисер, з яким я їздила, підійшов до мене, бо зрозумів, що мені може зробитися зле у тій церкві. Бо коли в церкві бачиш крутих і усвідомлюєш, що для багатьох Чорнобиль – то бізнес, а ти знаєш, де яке залізо вкрадене, де які сосни спиляні, і де приймальні пункти металобрухту... А потім хтось буде розказувати, що десь знайшли радіоактивно забруднений метал. Якось дивлюся – біля Дитяток будинки розібрані. Я питаю хлопців на КПП: де ж поділися ті два будинки? Відповідають: а Ви хіба не знаєте, комусь на дачу пішли.
#ЛінаКостенко

+ Скорбная дата: 26.04.1986...

(информация с благодарностью взята у Нины Шендрик:
http://www.stihi.ru/2015/04/26/6289
- из её перевода)
Фото из Инета.
Коллаж мой