***

Я слухала сьогоднi дощ вночi.
Вiн крапав тихо й гучно,
Вiн плакав мов душа жива
Про тих, кого вже з нами нема.
По тих, хто нас любив.
Про татка, маму, брата вiн зi мною
Понад ранок гомонiв.

Молитву поминальну дощик рiдний крапав.
Потiм затихла слiз дощливих мить.

Подув понад рiкою вiтер,
Вiн теж сказав слова журби.
Заколихав деревами сумними.
А ранком Сонце зазирнуло тихе.
Воно весняне, мягке й тепле.
По вулицям сьогоднi дороги мокруватi.
Калюжi, тиша навкруги.

Я згадала маму, як вона весну любила.
Як тато мудро говорив слова простi.
Як мама вчила людей поважати.
Як братик вмiв смiятись й шуткувати.
Як вiн втiшав мене, коли душа болiла.
Згадала я бабусь наших святих,
Друзiв згадала, що вже пiшли...
Згадала великого свого земляка Дмитра -
Поета золотого.
На арфi божiй грав Кремiнь Дмитро
Поезiй ватру вмiло!

Вдалеченi.... там ... далеко.... вiтер загудiв
Вже в сотий раз.
Голуби журливо ангелами по небу пролетiли.