Кара XXI

Зоря на небі запалала
Вогні на землю пролились
На світі сталось змін чимало
І вже не буде як колись

Чому... — ніхто не розуміє
І мабуть мало хто збагне,
Земля звільнитися воліє
І це нікого не мине.

Неначе небо загорілось
Неначе води піднялись
В душі людини защимило..
Спинись! І Богу помолимь!

Він бачить те Землі страждання,
Що людство їй дало навік,
Від нас чекає покаяння,
Він чує плач морів і рік

Та ми, мов хлоднокровні кати
Байдужі стали до тих рік,
До тих земель, лісів багатих,
Що нас годують з віку у вік

Самі стинаємо те гілля,
На котрім Рід людський стоїть
Нещадно знищуєм довкілля
Останні декілька століть!

На небі місяць золочений
Ридає гіркими слізьми,
А сонце палить так шалено!
Та не здолати їм пітьми

Всю Землю вкутало туманом –
пожежі, повені, війна
Життя наповнене обманом
Лише людська тому вина!

Не цінували ми природу,
Не цінували ми Життя,
Не цінували чисту вроду
Простого й звичного Буття

Понівечили ми планету
Своїм втручанням в її стан
Віддали душу за монету,
Зчинив магнітний ураган!

Хаос поширюється світом –
І катаклізми, і терор
Ми згідно з давнім заповітом
Мчимо крізь темний коридор!

Під шаром пилу і відходів
Поля у відчаї киплять,
А повені розносять води,
Пожежі у лісах шумлять

Стихійні лиха й катастрофи всюди
Від землетрусу до падіння літака
Під тиском Сили стогнуть люди
Розплата за гріхи така!

На світі збігів не буває
І не буває слів пустих,
Тож хай людина кожна знає,
Чому багато днів сумних

Хай розуміє, чому в світі
Страждають сильні і слабкі,
Чому страждають навіть діти –
Це все за наші помилки.

10.09.2002 (в редакції 2020)