Epiphany

Тепло розливається моїм тілом.
Ти зі мною.
Я кохаю.
Воно підіймається від серця і лоскоче шию.
Моя блакитна чакра радіє. Щоки розовіють.
Мені хочеться сміятись.
Я плигаю на батуті, кумедний товстий карапуз.
Щойно ти пестив мого живота, занурюючись пальцями у пупок.
Жаром палав кесарський рубець.
Ти шепотів і дмухав до мого живота:
«Я хотів би, щоб ці шрами були від моїх дітей,
і зараз я люблю цей живіт, наче живіт матері моїх дітей».
Твоя долоня відчуває мою шкіру. Ти кажеш: «Що за оксамит твоя шкіра»
Дощ. Дороги у дворі нагадують долоню.
Хіромантія.
Хто, окрім тебе, побачить те, що я?
Калюжі розмили лінії.
У суцільному мороці палає сонце у анахаті.
Кожним рухом відчуваю «ти».
Вода ллється у каструлю з гречкою, і я згадую як ти мила рис для плову.
Стати для тебе такою, як хочеш ти.
Мрією, але досяжною.
Стати такою, якою ти бачиш мене у світлі любові.
І ось вона я – довершеність.
Можеш жбурляти мною, наче камінцем у воду.
Я така, яка ти хочеш.
Вічна.
Прийду за тобою.