***

неминучість наших швидких прощань
не лишала на тілі й живого місця,
всі були зайняті або ж заброньовані,;;
жодного подиху, слухай, жодного,
ми вгризалися одне в одного,
наче не бачились місяцями,
наче були вщент ізольовані
від можливості просто торкнутись.
від можливості знати без експертиз.
як так вийшло, що зі всіх тільки ти —
тільки ти знаєш шлях, але ним не йдеш.
як в тебе стільки сил знати та не збагнути,
що кожна зі строк про тебе?;
не чекай, коли зовсім нагребе
невимовленість наших довгих розмов,
що давно не лишає шрамів,
чуєш, ми давно вже програли.
І в цьому немає ніякого сорому,
ми поділимо цей програш порівну.
тобі більша частина, бо ти більша
частина.
неминучісь проходить за дві хвилини.
не лишає на тілі навіть мертвого місця,
бо без тебе здається все напрочуд штучним.
нас багато, але ми не багаті
розпалюй багаття,
будь влучним.
чесно кажучи,нестерпним стає не прощання,
а  мовчанням коли заміняють галас,
вибудований так, що зламалась
кожна деталь
я жила  стільки разів,
скільки з тобою сміялась.
бо тоді і здавалось,
що я
— саме та.