Швидко поїзди біжать під землею,
З окраїн до центру немов кроти.
Звиваючись на поворотах змією,
Курсують щодня без жодної мети.
Пізній вечір. Мало вже людей.
Хто з Печерської, а хто з Позняків.
Я втомлений їду до станції своєї,
Під світло станційних ліхтарів.
І одноманітне це місто підземне,
Тут день один на одного схожий.
Іноді здається, що це все даремно,
Що інакше тут бути не може.
Порожній вагон. Я в ньому один,
У житті дорога у кожного своя.
Часу вже нуль годин нуль хвилин.
Виходжу. Вирлиця - це станція моя.
Вирлиця
© Copyright: Олег Рычихин, 2020
Свидетельство о публикации №120041600432
Свидетельство о публикации №120041600432
Рецензии