Володимир Висоцький Вiдчиненi дверi лiчниць...

Володимир Висоцький “Відчинені двері лічниць й жандармерій”

Відчинені двері
Лічниць й жандармерій -
Натягнутi нитки дзижчать, -
Iз Франції  біси -
Великі гульвiси,
Бо вміють також покружлять.

Я десь, та точно - наслідив, -
Бо знаю ваду хижу:
Мене сьогодні біс водив
По місту, по Парижу,
Канючив: "Наверни стакан,
Послухай, брат, гітару! "-
Тож був в російських кабаках,
Де - угри та болгари.

Я рвався на природу, в ліс,
Хотів в траву і в воду, -
Але це був - французький біс:
Він не любив природу.
Якщо удвох втекли з тюрми, -
То ми - крутячi перцi, -
П'яніли і тверезвіли ми
Завжди лише по черзі.

І біс водив, й співали ми,
І плакали по черзi.

Товариш - геній всіх часів,
Скажений та гульвіса, -
Коли в свідомостi був він -
Сідлав кривого біса.
Як тверезів, вставав під душ,
Бо так в нас повелося, -
От бісовi російських душ
Й згубити не вдавалося.

А то, що мій друган створив, -
Від Бога, не від бicа, -
Помелений великим буть,
Крутого був замісу.
Його зi шляху не зiб’еш
Хоч прав його ти колом,
Був обгороджений без меж
Ворожим частоколом.

Сп'яніти в гульбищi уми
Вважали за первинне, -
Чого наговорили ми
І винним і невинним!
Порвалась нитка й понеслось, -
Рятуйте наші шкури!
Лікарні плакали по нас,
А також префектури.

Ми лізли бісу в кабалу,
З гранатами - під танки, -
Пролили кадку слiз малу,
А в них тьмяніли франки.
Цигани пiснею про шаль
І скрипками качали -
Вливали в нас тугу-печаль, -
Й печаль по шию вклали.

Уже волога з вух лилась -
Дурня лилась все дужче, -
Та скрипки знову оцю мразь
Заштовхували в душі.
Вірменам в золоті й цяцьках
Ікра - як на банкетах,
Товариш в чорних постолах -
Стріляв iз пістолету.

Набрякли жили, і в крові
Утворювались згустки, -
І біс, наш спiльний візаві,
Хихикав по-французьки.
Все в цьому світi - суєта, -
Плювать на префектури!
Мій друг підписував щось там
І роздавав купюри.

Відчинені двері
Лічниць й жандармерій -
Натягнутi нитки дзижчать, -
Iз Франції  біси -
Великі гульвiси,
Бо вміють також покружлять.

© Володимир Туленко. Переклад, 2020


*****
Владимир Высоцкий - Открытые двери больниц, жандармерий

Открытые двери
Больниц, жандармерий -
Предельно натянута нить,-
Французские бесы -
Большие балбесы,
Но тоже умеют кружить.

Я где-то точно - наследил,-
Последствия предвижу:
Меня сегодня бес водил
По городу Парижу,
Канючил: Выпей-ка бокал!
Послушай-ка гитары!-
Таскал по русским кабакам,
Где - венгры да болгары.

Я рвался на природу, в лес,
Хотел в траву и в воду, -
Но это был - французский бес:
Он не любил природу.
Мы - как сбежали из тюрьмы,-
Веди куда угодно,-
Пьянели и трезвели мы
Всегда поочередно.

И бес водил, и пели мы,
И плакали свободно.

А друг мой - гений всех времен,
Безумец и повеса,-
Когда бывал в сознанье он -
Седлал хромого беса.
Трезвея, он вставал под душ,
Изничтожая вялость,-
И бесу наших русских душ
Сгубить не удавалось.

А то, что друг мой сотворил,-
От бога, не от беса,-
Он крупного помола был,
Крутого был замеса.
Его снутри не провернешь
Ни острым, ни тяжелым,
Хотя он огорожен сплошь
Враждебным частоколом.

Пить - наши пьяные умы
Считали делом кровным,-
Чего наговорили мы
И правым и виновным!
Нить порвалась - и понеслась,-
Спасайте наши шкуры!
Больницы плакали по нас,
А также префектуры.

Мы лезли к бесу в кабалу,
С гранатами - под танки,-
Блестели слезы на полу,
А в них тускнели франки.
Цыгане пели нам про шаль
И скрипками качали -
Вливали в нас тоску-печаль,-
По горло в нас печали.

Уж влага из ушей лилась -
Все чушь, глупее чуши,-
Но скрипки снова эту мразь
Заталкивали в души.
Армян в браслетах и серьгах
Икрой кормили где-то,
А друг мой в черных сапогах -
Стрелял из пистолета.

Набрякли жилы, и в крови
Образовались сгустки,-
И бес, сидевший визави,
Хихикал по-французски.
Все в этой жизни - суета,-
Плевать на префектуры!
Мой друг подписывал счета
И раздавал купюры.

Распахнуты двери
Больниц, жандармерий -
Предельно натянута нить,-
Французские бесы -
Такие балбесы! -
Но тоже умеют кружить

© Володимир Висоцький. Текст, музыка