На скосогорi, при дорозi...

На скосогорі, при дорозі
Пів-неба віттям затуля,
Неначе баба на порозі,
Розсілася стара верба;
Втомилася тай задрімала...
Чимало віку їй, чимало.

На божий світ живим створінням
У місці цім джерель-вода
З підземних сховищ, між корінням
Струмком веселим вибіга.
Товчуть століття за століттям
Широку вулицю села.

У битвах, праці, у коханні
І грізні і щасливі дні,
І перші квіти і останні
Вбачаються їй уві сні;
Вчуваються слова жаданні,
Веселі і сумні пісні.

Біля криниці хрест дубовий,
З колод дубових корита –
Тут спрагу кожний подорожній,
Перехрестившись, вгамува;
І коні шумно тягнуть воду...
Ціллюща і свята... Була.

Весна. Пташиний спів лунає,
Отож прокинулась стара –
Струмок чомусь не звеселяє,
Нема ні коней, ні хреста;
Яструбом крила розправляє
Нова невидима біда.

Пустіють хати, та зростають
Клинки в садибах, кропива;
Люди старі надію мають –
Покличе діточок земля;
Цвітуть садки і одцвітають,
Милішого за рідний край нема.

Широка вулиця села –
Ось і верба зазеленіла,
У котрий раз весну зустріла,
Шепоче щось, листям тремтя,
І мабудь знову задрімала...
Чимало віку – сліз чимало.

                11-12.IV.2020р.