Свята верба

Пригадую час, як була я мала,
Бабуся із церкви з вербою ішла
І в ті дивовижні чаруючі дні:
«Не я б’ю – верба б’є», - казала мені…

Торкалась вербою мені до чола,
Щоб я розумненька й здорова росла,
Торкалась плечей, ручок, ніжок, спини,
Аби цілий рік не хворіли вони…

Щороку торкалася тіла верба
І з доторком тим десь зникала журба,
Здоров’я з роси і з води прибувало,
І дійство святе те щораз дивувало…

Спочила бабуся… Тож мама і тато
«Не я б’ю – верба б’є», - взялися казати,
Свячена верба, як велося й донині,
Була оберегом весь рік у родині!

А потім, як стала сама я вже мама,
Я сину щороку казала так само:
«Не я б’ю – верба б’є», і прутик вербовий
Торкавсь мого сина, щоб був він здоровий!

І з року у рік йшла родина у храм,
Щоб гілля верби посвятилося там,
Щоб потім принести посвяту до хати
Й «не я б’ю – верба б’є» удома сказати!

І знову весна, зеленіє трава
І гіллям привітно махає верба,
Але не пускає нас вірус у храм,
Щоб гілля верби освятилося там…

І все шкереберть цього року й не так…
Невже від Небес це нам, грішникам, знак?
І буде відсутній в сім’ї оберіг,
Що нас від біди впродовж року беріг?..

Красуня-весна завітала до нас,
Та вірус коронний китайський десь взявсь
І все навкруги нині заполонив,
І в храми ходити нам заборонив…

А як же кортить прут вербовий узяти
Й «не я б’ю – верба б’є» всім рідним сказати…
Щоб вербна неділя – з вербою святою,
А душі – без вірусів і з добротою!