Володимир Висоцький Той, хто в мене не стрiляв

Володимир Висоцький “Той, хто в мене не стріляв”

Я вам мізки не пудрю, уже не той завод,
Стріляв у мене вранці з рушниць піхотний взвод.
Й за що мені дісталось отак от помирать,
Не те щоб я не знаю, не можу розказать.

Мій командир ледь-ледь не врятував,
Та  дуже хтось на розстріл налягав,
І взвод відмінно виконав наказ,
Та був один, хто в мене не стріляв.

Ах, доля, моя доля, - давно наперекіс,
Один раз язика я, добув та не доніс,
І дивний тип Суетін, невтомний наш стервець,
Мене тоді примітив і взяв на олівець.

Він пред'явив на світ і приволік
Підколотий страшний матеріал,
Ніхто подіяти нічого вже не зміг,
Ні, зміг один, хто в мене не стріляв.

Рука упала в прірву з дурним наказом - “Плі!”,
І залп мені дав пропуск в ту сторону землі.
Та чую я  - зараза, тягніть у медсанбат,
Розстрілювати два рази статути не велять.

До ранку лікар цокав язиком,
Й, дивуючись, все кулі видаляв,
Я ж тільки марив, й розмовляв ладком
З тим хлопаком, хто в мене не стріляв.

Я рани, як собака, лизав, не лікував,
У госпіталях, однакож,  велику шану мав.
У мене закохалась уся жіноча стать,
Агов, неубієнний, пора укол приймать.

Наш батальйон гвардiйським став в Криму,
І я туди глюкозу посилав,
Було б щоб солодко хоч трошечки йому,
Тому, хто в мене так і не стріляв.

Я пив чайок із блюдця, і з спиртиком бував ,
Не врізав, братці, дуба,.. і я довоював.
В свій полк мене послали, воюй - сказав комбат,
Якщо не доконали, - радію тому, брат!

Я хоч зрадів, та думав про одне,
Я вив білугою та долю проклинав,
Німецький снайпер поховав мене,
Коли він вбив того, хто не стріляв.

© Володимир Туленко. Переклад, 2020

https://www.youtube.com/watch?v=I6bsRax3RNo

*****

Владимир Высоцкий “Тот, который не стрелял”


;Я вам мозги не пудрю, уже не тот завод,
В меня стрелял поутру из ружей целый взвод.
За что мне эта злая нелепая стезя,
Не то чтобы не знаю, рассказывать нельзя.
 
Мой командир меня почти что спас,
Но кто-то на расстреле настоял,
И взвод отлично выполнил приказ,
Но был один, который не стрелял.
 
Судьба моя лихая давно наперекос,
Однажды языка я добыл да не донёс,
И странный тип Суэтин, неутомимый наш,
Ещё тогда приметил и взял на карандаш.
 
Он выволок на свет и приволок
Подколотый подшитый материал,
Никто поделать ничего не смог,
Нет, смог один, который не стрелял.
 
Рука упала в пропасть с дурацким звуком - пли,
И залп мне выдал пропуск в ту сторону земли.
Но слышу - жив, зараза, тащите в медсанбат,
Расстреливать два раза уставы не велят.
 
Врач до утра всё цокал языком
И, удивляясь, пули удалял,
А я в бреду беседовал тайком
С тем пареньком, который не стрелял.
 
Я раны, как собака, лизал, а не лечил,
В госпиталях однако в большом почёте был.
Ходил в меня влюблённый весь слабый женский пол,
Эй, ты, недострелённый, давай-ка на укол.
 
Наш батальон геройствовал в Крыму,
И я туда глюкозу посылал,
Чтоб было слаще воевать ему,
Кому, тому, который не стрелял.
 
Я пил чаёк из блюдца, со спиртиком бывал,
Мне не пришлось загнуться и я довоевал.
В свой полк определили, воюй - сказал комбат,
А что не дострелили, так я, брат, даже рад.
 
Я тоже рад был, да присев у пня,
Я выл белугой и судьбину клял,
Немецкий снайпер дострелил меня,
Убив того, который не стрелял.
 
© Владимир Высоцкий. Текст, музыка, 1970