Сергей Езерский. Мы ищем, чтобы снова потерять
Хранить свои сокровища не в силах
Ни ночью, ни в лучах рассвета хилых, –
Пока не больно колет счастья жало,
Что никогда нам не принадлежало, –
Но, времени разматывая прядь,
Узнаем, как всему приходит срок,
С часами никогда не совпадая…
Шумит на солнце зелень молодая,
Цветы нестройно тянут к небу чаши,
Надеясь сделать мир немного краше,
А мы любовь растрачиваем впрок, –
Как семена, что собраны в горсти,
Теряют, чтобы снова обрести.
Мы шукаем, каб ізноў страціць
Мы шукаем, каб ізноў страціць, -
Захоўваць свае скарбы не ў сілах
Ні ўначы, ні ў прамянях світанку кволых, -
Пакуль паціху коле шчасця джала,
Што ніколі нам не належыла, -
Але, чакай размотваючы пасму,
Пазнаем, як усяму прыходзіць тэрмін,
З гадзінамі ніколі не супадаючы…
Шуміць на сонцы зеляніна маладая,
Кветкі бязладна цягнуць да неба чашы,
Спадзяючыся зрабіць свет трохі прыгажэй,
А мы каханне марнуем празапас, -
Як насенне, што сабранае ў жмені,
Губляюць, каб ізноў здабыць.
Перевод на белорусский язык Максима Троянович
Свидетельство о публикации №120040902194