Василий Стус. Бездонный этот высший сон...

Бездонный этот высший сон какой!
Что за лазурь - зелёная, тревожная!
Сойти с ума тебе уж невозможно,
ни выродиться из груди хулой.
Роскошь миров, меня возьми в полон,
и ты ведь тоже, как и я, порожняя.
Меня плени ты тоже, всевельможная,
дай перейти с тобою Рубикон.
Иль дай освободиться от оков,
взросло во мне зернышко каждое,
и плод дало, тугое и неложное,
в себя вобрало крик высоких крон.
То горе - холм и террикон мой,
моё новорожденье и экон,
как-будто гроб мой и колыбель,
уж не унять зажатые громы.
А свет, что притаился у двери,
пусть множится во всех бликах земли.

Оригинал:

Василь Стус. Який бездонний цей горішній сон...

Який бездонний цей горішній сон!
Яка блакить - зелена і тривожна!
Ні тобі збожеволіти не можна,
ані зродити із грудей прокльон.
Розкоше світу, йми мене в полон,
адже і ти така, як я, порожня.
Тож полони мене, усевельможна,
дай перейти з тобою Рубікон.
Чи дай звільнитися з оцих запон,
в мені бо проросла зернина кожна
і кожна плідна, і туга, й неложна
в собі зібгала крик високих крон.
Це горе - пагорб мій і терикон­
моє новонародження і екон,
неначе домовина і колиска,
уже просторить скулені громи.
А світ, що причаївся за дверми,
хай грониться у полисках і зблисках.