Колись, як осінь, журба настане,
Пожовкле листя впаде, авжеж.
Потрапить дихання у кайдани,
Хоча повітря не має меж.
Хто сивим димом не задихнеться,
Той подорослішає, але
Нехай натхнення живе у серці,
Як немовля, як дитя мале!
Нехай зростає, руйнує лиха,
Допоможи у житті йому.
Знай, кожен випадок має вихід,
Тому у розпачі не сумуй.
Не кривди ближнього та не дуже
І намагайся з останніх сил
У сонце вірити, милий друже,
Та неосяжність його краси.
А осінь? Це лише час, не більше!
Мине, як дощ або перший сніг.
Ти будеш їсти солодкі вишні
Та посміхатися навесні.
Колись, як ос нь, журба настане
© Copyright: Елена Калинская, 2020
Свидетельство о публикации №120040706733
Свидетельство о публикации №120040706733
Рецензии
