Володимир Висоцький Розстрiл гiрського вiдлуння!

Володимир Висоцький “Розстріл гірського вiдлуння!"

В нiмих перевалах,
                де скелі вітрам не завада,
                завада,
На кручах таких, на яких ще ніхто не бував,
                ніхто не бував,
Жило-поживати
                вiдлуння, що  гримно волало,
Воно розмовляло iз тим,
                хто луну оцю звав.


Як тiльки самотність підкотчує прямо під горло,
                під горло
І здавлений стогін ледь чутно в обрив упаде,
                в обрив упаде,
Крик цей про спасiння підхопить відлуння моторно,
                підхопить моторно,
Посилить й дбайливо до рук покладе.

Мабуть що, не люди, напившись дурману і зілля,
                і зілля,
Не був щоб почутий ніким оцей тупіт і храп,
                тупіт і храп,
Прийшли умертвити, знезвучіть живе це створiння.
І відлуння зв'язали, і в рот йому всунули кляп.

Всю ніч цю кривава потіху гуляло нелюддя,
                нелюддя,
Й відлуння топтали, та звук не злетів, як не муч
                не злетiв, як не муч.
I зранку пристрелили стихле у горах вiдлуння,
                вiдлуння -
І бризнули сльози, як камнi, з поранених круч ...


https://www.youtube.com/watch?v=yWqRie2B-m0

© Володимир Туленко. Переклад, 2020
*****
Владимир Высоцкий “Расстрел горного эха”

В тиши перевала,
                где скалы ветрам не помеха,
                помеха,
На кручах таких, на какие никто не проник,
                никто не проник,
Жило-поживало
                весёлое горное,
                горное эхо,
Оно отзывалось на крик —
                человеческий крик.

Когда одиночество комом подкатит под горло,
                под горло
И сдавленный стон еле слышно в обрыв упадёт,
                в обрыв упадёт,
Крик этот о помощи эхо подхватит,
                подхватит проворно,
Усилит и бережно в руки своих донесёт.

Должно быть, не люди, напившись дурмана и зелья,
                и зелья,
Чтоб не был услышан никем этот топот и храп,
                топот и храп,
Пришли умертвить, обеззвучить живое,
                живое ущелье.
И эхо связали, и в рот ему всунули кляп.

Всю ночь продолжалась кровавая злая потеха,
                потеха,
И эхо топтали, но звука никто не слыхал,
                никто не слыхал.
К утру расстреляли притихшее горное,
                горное эхо —
И брызнули слёзы, как камни, из раненых скал..

© Владимир Высоцкий. Текст, музыка, 1974