Голос вький л с

Від юності лиш пам’ять залишилась –
Побачень щирих, мрій  далеких синь.
В виру подій життя об скелі билось
І бігло із роками в далечінь.

Ми працювати до семи потів навчились.
Вважати зраду найлютішим злом.
І цінувати в людях доброчинність,
Ділитись хлібом, щастям і добром.

Не залишати маму й Батьківщину,
Не думати про  спокій у житті.
Дітей плекати, берегти родину
І вірити в розп’яття на Хресті.

Життя жили, немов співали пісню,
Про мамину калину під вікном.
Прощали ворогів, вели війну зі злістю
І обирали шлях свій в бурелом.

Летіли роки і сивіли скроні
І друзі відлітали у віки…
І дні в роботі, й ночі у безсонні,
Й дорослі діти – в серці світлячки.

І хай тепер нас звуть похилим віком.
Та в серці пломінь грає молодий.
Навкруг  біда!  Та сонце світить з вікон.
І прийде радість в світлий день новий.

Звершились мрії й сподівання кращі.
Живе кохання вітер не розніс.
І,  як у юності, шумить і кличе в щастя
Гора Хрещата й Голосіївський наш ліс.

7 квітня 2020
Київ