Самота... Вировець Лариса

Оригинал:


Ми складаєм цей світ з найбуденніших літер,
що ввібрали і співи і стогін осики –
і свавілля і волю, і простір і вітер,
смуги сонця на ганку, травневі музики,

і далеке дитинство, рожеве та босе,
що торкалось нас подихом ледве помітним –
полудневе, суничне і простоволосе –
що довіку продовжує в слові бриніти...

Самота не чигає за тими дверима,
чи за цими, щоб раптом застати зненацька,
поки ти, ідучи, підшуковуєш рими
на своїй, на пташиній...
Вона, чудернацька,

із тобою пліч-о-пліч роками крокує.
Це дарунок тобі – то ж приймай і не ремствуй,
що тепла й розуміння, мов кисню, бракує...
Маєш голос, поете – відібрано решту.
© Вировець Лариса


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


         ...Ибо, раз голос тебе, поэт, дан -
          остальное взято...
                /М.Цветаева/


Создаём мы свой мир из обычнейших литер:
через них мы и стоны осин принимаем,
и напевы соцветий, что с пчёлами слиты,
произвол и свободу, и музыку мая.

Детство давнее, в розовой дымке, босое,
что касалось дыханием еле заметно,
пробуждало лучом, спозаранку, спросонок,
и звучит в каждом звуке забытого лета.

Одиночество не поджидает за дверью -
ни за той, и за этой, чтоб нас приневолить.
Не сразит на ходу, если в слово ты веришь
и рифмуешь на смеси из счастья и боли!

Но с тобою - к плечу плечо - годы листает.
Светлый крест ты прими, не гляди виновато.
И не сетуй на то, что любви не хватает...
Голос дан тебе свыше - житейское взято.