Обіцяй, що забудеш мене. Просто викреслиш, наче рядочок,
наче слово, в якому потреб на твоїх сторінках вже нема.
Обіцяй, що забудеш мій погляд, мої неоманливі очі,
у які із любов'ю дивитись ти звикла – так швидко – сама.
Обіцяй... Попри все – обіцяй... Розумію, що легко не буде.
Озирнешся не раз і не два на мою випадковую тінь.
Та побачиш, як заздрість мине – і пробачать тебе добрі люди,
і за спиною зникне, розтане поволі біда шепотінь.
Я шукатиму, може, тепер зовсім іншу – на тебе не схожу.
Може, я і зустріну таку, а за тебе – в думках помолюсь...
Обіцяй, що забудеш... А я... Я тобі обіцяти не зможу,
що забуду тебе, хоч на мить, що на мить я тебе розлюблю...
Обiцяй, що забудеш мене. Просто викреслиш...
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120040510789
Свидетельство о публикации №120040510789
Рецензии
