за верболозом дід кохав брехню,
як правду,
стелився клУбами туман,
пошершлих буднів спини грізні,
натужно вигнуті лишалися
вони,
де край світів в віконце стукав раєм,
там прокидалася зоря на виднокраї,
зело тягнулось різко вгору,
розмай крутив із гілок голих
з вітром дулі,
чабан там пісню заводив потужним духом,
всю душу в неї виливав,
лиш гори ехо слуха,
і море загравА,
в танок із хвиль зривався
той же вітер,
а дід все так же грав те скерцо на губі страждань про біль,
брехню вшиваючи у мрії щастя,
сказати, що він заблукав?!
та ні,
живе собі, як телепень безмозглий
з головою
11.54, 12.21
03.04.2020
за верболозом дiд кохав брехню
© Copyright: Гелена Смилянская, 2020
Свидетельство о публикации №120040305045
Свидетельство о публикации №120040305045
Рецензии