Він до жінки приходив, та бачив лиш тіні від ніжності.
Некеровані. Нежиттєздатні. Лиш тіні бліді.
Білосніжні сліди на блідому снігу білосніжності.
А без ніжності жінка живе – мов живе у біді.
Все одно він приходив... Він квіти приносив розкішнії –
неоглядні букети, які охопити не міг.
А вона крізь букети дивилась без вдячної ніжності.
Замість ніжності все опікав неспроможності сніг.
Все одно він приходив – зразок чоловічої гідності.
Він ні разу, ніколи її не залишив сумну...
Я зустрів їх... Тримались за руки... Здавалися рідними...
М’яко, ніжно стискала вона білу квітку одну...
Вiн до жiнки приходив, та бачив лиш тiнi...
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120040201701
Свидетельство о публикации №120040201701
Рецензии