А березневий день минав,
Останній день моєї мами.
А в горлі важкий ком застряв,
Як пролунок дзвінок востаннє...
А голос,хриплий і важкий
Сказав,що мами вже немає.
Що в березневий вечір злий
Ворота відчинив до раю.
Застигла усмішка в журбі...
Ні,не за себе,за родину,
Вуста утомлені,сумні
Замріялись десь на хвилину.
Думки востаннє передать-
І спокій,спокій наостанок...
А як цей жаль в собі скувать,
Скорботу,біль,весняний ранок...
А мама плаче крізь роки
Дрібними росами-сльозами.
Торнеться сонцем до руки,
Обернеться вночі зірками.
І молиться за нас,дітей,
І тішиться,як у дитинстві...
А на воротях жде гостей
Душа у світлому блаженстві.
Память
© Copyright: Мария Кирилова-Лукавецкая, 2020
Свидетельство о публикации №120033110070
Свидетельство о публикации №120033110070
Рецензии