Казка про д дуся та бабцю

               
Жили-були у українському файному місті Жашкові дідусь Опанас та бабця Таїсія. Пройшли вже їх молоді колись рочки. Бабця та Таїсія красивенною була дівчиною у молоді її літа дуже, зросту Афродіти, чорноока з дуже красивими очами, смуглява, струнка, нею всі парубки захоплювались, але дісталась вона саме дідусю Опанасу, бо велика любов в них тоді сталася раптово, неначе гримнуло блискавкою з небес і покохали вони один одне за декілька  днів.
Дідусь Опанас у молоді ті рочки був кареокий красень чолов’яга з козацькими вусами, розумний та роботящий, яко той лев, всіляку роботу вмів робити домашню, авто водив, заробив для своєї родини чесною працею і кватири, і дачні будинки, і авто, гараж, вивчив за величезні гроші доньку файну та красиву Орисю бабці своїй у одному з декількох кращих універів України на цілого Магістра, надав їй і кватиру відремонтовану двокімнатну у великому місті з метро з меблями та комп’ютерною технікою та іншим новим обладнанням, знайшов та сплатив їй першу роботу за фахом, потім другу, третю, та все марно, донька та лобурякою бабцею була вихована, не за холодну воду, як то кажуть, не може нічого спромогтися самотужки, бо не навчена тому бабцею поки дідусь роботу свою робив задля родини.   
Але був у Орисі великий талан співочий,  дуже в неї переспівувати англійською мовою виходило співачок славнозвісних мирового рівня, але мудрий дідусь Опанас доньку свою прохав перш за все професійним ремеслом своїм займатися, тим, що буде годувати все життя родину її, а потім всілякими хоббі, але донька не послухала батька, робила по-своєму, і звісно, не вийшло в неї ані з одним, ані з іншим, бо не можна набирати воду розвальцьованою долонею. Дуже прикро від того дідусеві було, бо він все положив на вівтар щастя доньчиного та дуже мріяв бачити її успішною людиною.
Не цурався дідусь Опанас  ніякої чорної роботи, все сумки та мішки з овочами та продуктами файними укунтими до хати ніс дідусь кожного дня на ніжках своїх колись неодноразово зламаних, щоби прогодувати родину свою та свою бабцю-дружину. Заробляв добряче дідусь всі роки  і всі грошики ніс і ніс додому-до хати всі рочки, а здоров’я все менш залишалось у дідуся, йому й пенсію люди добрі призначили, бо здоров’ячка в нього вже мало залишилось, так він не жалів себе, все для родини своєї завше робив та для бабці тієї нероби.
Бува, прийде з роботи дідусь Опанас, притягне пару сумарів делікатесів додому, як і кожного дня, а бабця та суворо так погляне на дідуся і каже: «А чому ти, старий пень, так мало їсточки мені приніс?».  А дід і каже: «Змилуйся вже, стара, немає в мене вже того здоров’я, що було, щоби по чотири сумки волокти, все на тебе пішло здоров’ячко моє». А вона його як відлупцює, як гримне на нього і йому тиче кілька баклажек п’ятилітрових до рук і наказує по воду йти та принести тієї джерельної молодильної водиці багатенько літрів швиденько. Дідуся у будинку всі сусіди так і звали «Незламний Дід Опанас», любили всі його за його добру вдачу та характер золотий, за роботящість та щирість. 
А бабцю Таїсію ніхто не любив окрім неї самої та дідуся Опанаса, бо вона була яко та Мегера злючна до роботящого того діда, не любила та не жаліла ніколи Дідуся Опанаса, а дідусь все прощав їй, бо не відає, що творить та стара казав собі…
 І стали звати всі ту бабцю дідову Ледаща Бабця Тая, бо не любила бабця робити, балувана була, 30 років не робила вже ніде, звикла до такого царського життя і стала думати, що то їй так і повинно бути, бо царського вона роду, мабуть, тільки у кватирі на ліжку спочиває удень і вночі, телевізор дивиться та зуби на дідуся Красеня точить свої та своїми чорними оченятами на нього зиркає  з під лобу свого та спопеляє його яко молніями вогняними тими. 
Захворіла, було, тяжко бабця Таїсія, дуже тяжко. Дідусь Опанас поклав бабцю у лікарню, сплатив скільки потрібно було за лікування та ліки, та відновлення післяопераційне, з того світу бабцю витягнув, можна сказати. Сказала бабця спасибі дідусеві.  А дід дуже щасливий був, що врятували кохану дружину-бабцю.
Декілька разів бабця Таїсія уходила від дідуся Опанаса з величезного помешкання, бо дідусь Опанас захопився, було, якоюсь доброю жіночкою, але таке буває у житті людському, забираючи з дочкою своєю машинами з хати дідової все «савместна нажитае» встроювала йому всілякі каверзи та  негаразди з моторошно казати чим та казала, що нікому той дідусь Опанас не потрібен, бо старий, хворий, казала, що треба їй розвінчатися, казала, щоби він шукав якусь собі бабцю-молодуху та оженився з тою, що дідусь їй не потрібен. А дідусь дуже все ж кохав свою бабцю і прохав її не робити цього, прохав не забиратися, бо пожалкує колись. Не слухала бабця у гордині своїй дідуся. Пожив-потужив дідусь Опанас так,  та якось побачив як змінилася та схудла бабця на десятки кіло, забрав її до себе та вдихнув знов життя у неї, відновив та з того світу витягнув вкотре…
А що бабця? А бабця все святі книжочки читає та молитовки возносить, місце у раю собі випрошує у Господа. А Боже Правий слухав-слухав, дивився-дивився на неї і каже якось їй з небес: «Не те ти, бабця робиш у житті своєму, не дякуєш ближньому своєму дідусеві Опанасові за життя своє царське та своєї доньки таке файне, якому клялася бути слухняною дружиною у всьому, кохати дідуся Опанаса доспочину, відносишся до дідуся несправедливо та байдуже,  цураєшся його та тільки «пазваляешь себя любить», доньку свою навчила не любити дідуся Опанаса, золоту цю людину, тому, раз ти царського знатного неробного такого роду така вже паця-пава, то тобі, мабуть і царський величезний золотий казан буде колись зі смарагдами та перлинами великими та з багатьма чортяками молодими високої статури та з золотими аксельбантами з еполетами та лампасами, раз ти полюбляєш цю мішуру зіркову більше за все на світі. Не словами людина пізнається, а вірою у Бога Єдиного та ставленням до свого ближнього».
І як почула ті слова бабця, як перепужалася, так того ж дня і перемінилася повністю, бо прийшло до неї Откровєніє Божіє і зажили з тієї пори дід Опанас та бабця Таїсія файно душа в душу і прожили вони так багато-багато рочків разом у щасті та добробуті з вірою у Бога Єдиного Всемогутнього, Духа Святого та Ангелів Небесних!               
07 березня 2017р.    
ID: 869684 дата надходження: 28.03.2020 08:15:55
© автор: Evgenij_Kedrov