Щоб помістити відчуття в свою стихію
І споглядати та порівнювати потім
Там можуть жити і любов і мрія
В одному просторі, об’єднаному доти
Аж поки не блисне проміння сходу
І переріже простір на частини
Ми відчуваєм простір цей на дотик
Немовби цілого дві диво половини
Якщо в печері , де від відблиску кристалів
Проміння відчуттів тьмянішим стане
То є ймовірність там і серцю затвердіти
І ми не розуміємо де правда
Бо не керуємося відчуттями здавна
Вони в душі у нас тендітні квіти
***
© Copyright: Лариса Опанасенко, 2020
Свидетельство о публикации №120032802478
Свидетельство о публикации №120032802478
Рецензии