Знов, чомусь, згадалась з дитинства весна...

                ***
Знов, чомусь, згадалась з дитинства весна,
Як йшли шкільним садом вдвох з Ніною з школи,
Дорога додому була в нас одна,
Чудова погода, веселі розмови...
Ще здалека галстуки квітли, мов мак,
Кумач той щоденно до школи носили,
То був в школярів найпочесніший знак,
На сонці яскраві кінці аж горіли...
Якщо хто без галстука в школу прийшов,
Писав керівник зауваження учню,
Пояснення зайві-шукав, не знайшов,
Тримай з поведінки знов двієчку влучну...
Та це не про нас, всі дівчатка охайні,
Біленькі манжети, мов сніг, комірець,
В порядку книжки, їм докори всі зайві,
В них завжди є ручка, і є олівець...
Я й досі неначе тим садом іду,
Цвітуть скрізь дерева, світ наче сміється,
Птахи в вітах свищуть і бджоли гудуть,
Проміння ласкаве крізь ситечко ллється...
І радо, і дивно в обох на душі,
Читаєм Тичини, Сосюри вірші,
І вітер несе наші ноги додому-
Без хвилі турбот, без ніякої втоми...
Знов, чомусь, згадалась з дитинства весна,
Як йшли шкільним садом вдвох з Ніною з школи,
Дорога додому була в нас одна,
Чудова погода, веселі розмови...

             ***