Сергий Жадан - Чума

Второй год уже город косит чума.
Не работают даже бордели, даже тюрьма.
Закончился хлеб, закончилась вода.
Из культурной жизни - только крестные хода.
Ходим, призываем святых отцов.
На обратном пути собираем мертвецов.

Папское имя теряет силу и мощь.
Ведьмы уже не могут помочь.
Какой смысл муть поднимать?
Думай, не думай, а всё равно умирать.
Что скажут звезды какая разница тут?
Средние века, Средние века идут.

И тогда епископ отправляется в еврейский квартал,
и говорит: "Кто из нас не гибнет за металл?
Всех нас уничтожает небесный террор,
всех нас вынесут в черный коридор.
Света нет. Цель не отыскать.
Значит самое время праздник начинать".

И раздается тогда барабанный бой,
и работников, и гулящих - всех зовёт за собой,
и затягивает нас в свою круговерть.
Тех, кто уже умер, не пугает смерть.
Не пугает ни одна из ее проказ.
Здесь стоит бояться разве что нас.

И одеваем мы перья и хвосты,
и  кровью смазываем нательные кресты,
и жжем на улицах своего сатану,
и объявляем небесам войну,
и вокруг огней водим мы хороводы.
Все, что у нас есть - это гнев народа.

Клади на лицо пудру и грим.
Никогда не поздно умереть молодым.
Никогда не поздно имя поменять.
И только по тени тебя можно узнать.
Но если об этом ты станешь молчать,
То смерть перестанет тебя замечать.

Словно спички, жизнь нас сжигает,
словно занозы из своей руки вынимает,
вырывает нас, чем может из плеча,
мы же остаемся, дикие, как алыча,
остаемся, молим своих богов.
Ведь для покойников у нас многовато долгов.

Мертвые и живые, примкнувшие к ним,
вместе по горло в высокой траве стоим,
стоим на берегу ночной реки,
зажигаем старые маяки.
Лишь саранча прилетает на свет.
Ночь глубока. Дна нет.

СЕРГИЙ ЖАДАН
Перевод Дениса Говзича

И ОРИГИНАЛ

+ + +   

Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя – лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,
і говорить: «Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор,
усіх нас винесуть в чорний коридор.
Світла немає. Відсутня мета.
Саме час починати свята».

І тоді лунає барабанний бій,
і підіймає з землі ремісників і повій,
і затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір’я й хвости,
і змащуємо кров’ю натільні хрести,
і палимо на вулицях свого сатану,
і оголошуємо небесам війну,
і водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є – це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім’я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.

Життя випалює нас, як сірники,
виймає, мов скалки зі своєї руки,
вириває нас, ніби ніж із плеча,
ми лишаємось, дикі, як алича,
лишаємось, апелюємо до своїх богів.
Як на небіжчиків у нас забагато боргів.

Лишаємось разом – мертві й живі,
стоїмо по горло у високій траві,
стоїмо на березі нічної ріки,
запалюємо старі маяки.
На вогонь прилітає лише сарана.
Ніч глибока. Немає дна.

Сергій Жадан
2015

Художник Арнольд Бёклин "Чума"

С ещё одним переводом его стихотворения можно ознакомиться по ссылке
http://www.stihi.ru/2020/03/21/10997