Упала з неба наша зiрка... Укр
I ми, вiдiрванi вiд дому -
На звiстку ту злетiлись враз,
Не стало батька i нiкому
Не заманеться вкрити нас...1***
Вiн так чекав пори тiеi,
Коли зберуться внуки всi,
Але в життi, як в лотереi,
Натомiсть - траурне таксi...
В той день сумний в трунi червонiй
Преодолiв останнiй шлях,
Вiн так любив з дитинства коней,
А жив, неначе на волах...
Осиротiла вмить домiвка -
Потупив двiр саманнi очi,
Упала з неба наша зiрка,
А серце вiрити не хоче...
Хто прилетить пiд отчу стрiху,
Вдихне життя хто в цю оселю?
Беру грiхи всi i огрiхи
I в дiм спускаюсь через стелю...
P.S. 1*** У батька була звичка
вночi вкривати нас, дiтей.
8дек. 1991г.
Свидетельство о публикации №120032206615