Вышитая судьба

    Н.Природня
Вишивада мама мою долю,
Одиноку долю, не легку.
Вишивала радістю и болем
На яскраво-ніжнім рушнику.

Вишивала рідна та й не знала:
Пролетять шість років, ніби в сні,
І пошле їй Бог дочку Наталю
У квітучим травні, навесні.

Буде травень буйно квітувати,
І зозуля перша закує.
Прошепоче щиру вдячність мати
Богу за народження моє.

Сплине час у праці і в стражданні,
Запорошить коси сивина,
Доні - перша, матері- остання...
Все минає, пам'ять не мина.

І рушник, як пам'ять, не минає,
Він в моєму домі на стіні.
Кожен ранок з вишитого раю
Мама посміхається мені.

Лиш зозуля не кує, не плаче -
Одинока пташка у вінку.
Як могла ти, мамо, передбачить
Долю на квітучім рушнику?..

***
Вышивала мама жизнь мою,
Одинокую судьбу, нелёгкую.
Вышивала радостью и болью,
На полотне ярким-нежным полем.

Вышивала мне родная и не знала:
Пролетят шесть лет, будто бы во сне,
И пошлёт ей Бог меня, Наталью,
В ярком мае утром по весне.

Буяет май цветущим ароматом,
И кукушка сразу закукует.
И прошепчет благодарность мама,
Богу за рождение моё.

Бежит время в муках бытия,
Запорошит  косы седина,
Дочке - первая, матери - последняя...
Всё пройдёт, но с памятью беда.

И рушник, как память не проходит,
Он в моей квартире на стене.
Утро каждое из вышитого рая
Мама усмехается тебе.

Лишь кукушка не куёт, не плачет -
Птица одинокая в венке.
Как могла ты, мама, обозначить
Судьбу мою на ярком рушнике?..