Вже майже вечір.
На фото він зовсім маленький,
І навіть в згадках він такий смішний.
Яка ж на серці в неї холоднеча,
Сльозу спіймає хлібчик запашний.
Триває день,
Насправді цілий місяць...
Вуста закам'янілістю взялись,
Колись він був найкращий учень,
Від згадки знову сльози полились.
Та що їй час,
Коли на серці вічність,
Коли в душі неспокій гастролює,
Лиш вогник із життя ще не погас.
А десь під ранок знову засумує.
Така вона,
Нестерпна материнська доля,
Терпіти хоч і серце так болить.
Нехай і падає як сніг та сивина,
Та тільки серце просить ще любить...
Ruslan Dudak
11/03/2020
Мати
© Copyright: Руслан Дудак 2, 2020
Свидетельство о публикации №120031705176
Свидетельство о публикации №120031705176
Рецензии