Ти уявляєш, доня, випав сніг.
Мабуть за це беззим'я найпухкіший.
А вчора ще кричали хтиво кішки,
й летіли в двір, шмигаючи між ніг.
Ще звечора тремтливі пелюстки
тендітних первоцвітів посивіли.
Не страшно - їм на диво личить біле.
Та й сніг мов пух - спокусливо-м'який.
Мабуть це Сніжень-Березень, пустун,
весні зеленоокій знову зрадив.
Бо він перед красою безпорадний,
зате засвоїв істину просту:
У юності чимало переваг -
вона граційна, свіжа, чиста, жвава;
та зрілість виступає, наче пава,
в ній ніжності і пристрасті розмах.
Отак і блудить в свій короткий час:
удень - Весні вплітає квіти в коси,
Вночі - в Зими безтямно ласки просить,
безкарним залишаючись щораз.
І драма в цім трикутнику у тім,
що перша - розуміє і прощає,
а друга кожну мить його чекає,
бо він для них - найкраще у житті.
***
© Copyright: Натали Бугаре, 2020
Свидетельство о публикации №120031506066
Свидетельство о публикации №120031506066
Рецензии