Переправа перевод на украинский

ПЕРЕПРАВА (Александр Твардовский, оотрывок из поэмы «Василий Тёркин», http://www.lib.ru/POEZIQ/TWARDOWSKIJ/terkin.txt)

                Переправа, переправа!
                Берег левый, берег правый,
                Снег шершавый, кромка льда.
                Кому память, кому слава,
                Кому темная вода, -
                Ни приметы, ни следа.
              Ночью, первым из колонны,
                Обломав у края лед,
                Погрузился на понтоны.
                Первый взвод.
                Погрузился, оттолкнулся
                И пошел. Второй за ним.
                Приготовился, пригнулся
                Третий следом за вторым.
                Как плоты, пошли понтоны,
                Громыхнул один, другой
                Басовым, железным тоном,
                Точно крыша под ногой.
                И плывут бойцы куда-то,
                Притаив штыки в тени.
                И совсем свои ребята
                Сразу - будто не они,
                Сразу будто не похожи
                На своих, на тех ребят:
                Как-то все дружней и строже,
                Как-то все тебе дороже
                И родней, чем час назад.
                Поглядеть - и впрямь - ребята!
                Как, по правде, желторот,
                Холостой ли он, женатый,
                Этот стриженый народ.
                Но уже идут ребята,
                На войне живут бойцы,
                Как когда-нибудь в двадцатом
                Их товарищи - отцы.
                Тем путем идут суровым,
                Что и двести лет назад
                Проходил с ружьем кремневым
                Русский труженик-солдат.
                Мимо их висков вихрастых,
                Возле их мальчишьих глаз
                Смерть в бою свистела часто
                И минет ли в этот раз?
                Налегли, гребут, потея,
                Управляются с шестом.
                А вода ревет правее -
                Под подорванным мостом.
                Вот уже на середине
                Их относит и кружит...
                А вода ревет в теснине,
                Жухлый лед в куски крошит,
                Меж погнутых балок фермы
                Бьется в пене и в пыли...
                А уж первый взвод, наверно,
                Достает шестом земли.
                Позади шумит протока,
                И кругом - чужая ночь.
                И уже он так далеко,
                Что ни крикнуть, ни помочь.
                И чернеет там зубчатый,
                За холодною чертой,
                Неподступный, непочатый
                Лес над черною водой.
                Переправа, переправа!
                Берег правый, как стена...
                Этой ночи след кровавый
                В море вынесла волна.
              Было так: из тьмы глубокой,
                Огненный взметнув клинок,
                Луч прожектора протоку
                Пересек наискосок.
                И столбом поставил воду
                Вдруг снаряд. Понтоны - в ряд.
                Густо было там народу -
                Наших стриженых ребят...
              И увиделось впервые,
                Не забудется оно:
                Люди теплые, живые
                Шли на дно, на дно, на дно..
                Под огнем неразбериха -
                Где свои, где кто, где связь?
                Только вскоре стало тихо, -
                Переправа сорвалась.
                И покамест неизвестно,
                Кто там робкий, кто герой,
                Кто там парень расчудесный,
                А наверно, был такой.
                Переправа, переправа...
                Темень, холод. Ночь как год.
              Но вцепился в берег правый,
                Там остался первый взвод.
                И о нем молчат ребята
                В боевом родном кругу,
                Словно чем-то виноваты,
                Кто на левом берегу.
                И усталая с похода,
                Что б там ни было, - жива,
                Дремлет, скорчившись, пехота,
                Сунув руки в рукава.
                Дремлет, скорчившись, пехота,
                И в лесу, в ночи глухой
                Сапогами пахнет, потом,
                Мерзлой хвоей и махрой.
              Чутко дышит берег этот
                Вместе с теми, что на том
                Под обрывом ждут рассвета,
                Греют землю животом, -
                Ждут рассвета, ждут подмоги,
                Духом падать не хотят.
                Ночь проходит, нет дороги
                Ни вперед и ни назад...
              А быть может, там с полночи
                Порошит снежок им в очи,
                И уже давно
                Он не тает в их глазницах
                И пыльцой лежит на лицах -
                Мертвым все равно.
              Стужи, холода не слышат,
                Смерть за смертью не страшна,
                Хоть еще паек им пишет
                Первой роты старшина,
                Старшина паек им пишет,
                А по почте полевой
                Не быстрей идут, не тише
                Письма старые домой,
                Что еще ребята сами
                На привале при огне
                Где-нибудь в лесу писали
                Друг у друга на спине...
                Из Рязани, из Казани,
                Из Сибири, из Москвы -
                Спят бойцы.
                Свое сказали
                И уже навек правы.
                И тверда, как камень, груда,
                Где застыли их следы...
                Может - так, а может - чудо?
                Хоть бы знак какой оттуда,
                И беда б за полбеды.
                И тверда, как камень, груда,
                Где застыли их следы...
                Может - так, а может - чудо?
                Хоть бы знак какой оттуда,
                И беда б за полбеды.
              Долги ночи, жестки зори
                В ноябре - к зиме седой.
                Два бойца сидят в дозоре
                Над холодною водой.
                То ли снится, то ли мнится,
                Показалось что невесть,
                То ли иней на ресницах,
                То ли вправду что-то есть?
                Видят - маленькая точка
                Показалась вдалеке:
                То ли чурка, то ли бочка
                Проплывает по реке?
                - Нет, не чурка и не бочка -
                Просто глазу маята.
                - Не пловец ли одиночка?
                - Шутишь, брат. Вода не та!
                - Да, вода... Помыслить страшно.
                Даже рыбам холодна.
                - Не из наших ли вчерашних
                Поднялся какой со дна?..
                - Нет, не чурка и не бочка -
                Просто глазу маята.
                - Не пловец ли одиночка?
                - Шутишь, брат. Вода не та!
                - Да, вода... Помыслить страшно.
                Даже рыбам холодна.
                - Не из наших ли вчерашних
                Поднялся какой со дна?..
                Оба разом присмирели.
                И сказал один боец:
                - Нет, он выплыл бы в шинели,
                С полной выкладкой, мертвец.
                Оба здорово продрогли,
                Как бы ни было, - впервой.
                Подошел сержант с биноклем.
                Присмотрелся: нет, живой.
                - Нет, живой. Без гимнастерки.
                - А не фриц? Не к нам ли в тыл?
                - Нет. А может, это Теркин? -
                Кто-то робко пошутил.
                - Стой, ребята, не соваться,
                Толку нет спускать понтон.
                - Разрешите попытаться?
                - Что пытаться!
                - Братцы, - он!
                - Стой, ребята, не соваться,
                Толку нет спускать понтон.
                - Разрешите попытаться?
                - Что пытаться!
                - Братцы, - он!
              И, у заберегов корку
                Ледяную обломав,
                Он как он, Василий Теркин,
                Встал живой, - добрался вплавь.
                И, у заберегов корку
                Ледяную обломав,
                Он как он, Василий Теркин,
                Встал живой, - добрался вплавь.
                Гладкий, голый, как из бани,
                Встал, шатаясь тяжело.
                Ни зубами, ни губами
                Не работает - свело.
                Подхватили, обвязали,
                Дали валенки с ноги.
                Пригрозили, приказали -
                Можешь, нет ли, а беги.
              Под горой, в штабной избушке,
                Парня тотчас на кровать
                Положили для просушки,
                Стали спиртом растирать.
                Растирали, растирали...
                Вдруг он молвит, как во сне:
                - Доктор, доктор, а нельзя ли
                Изнутри погреться мне,
                Чтоб не все на кожу тратить?
                Дали стопку - начал жить,
                Приподнялся на кровати:
                - Разрешите доложить...
                Взвод на правом берегу
                Жив-здоров назло врагу!
                Лейтенант всего лишь просит
                Огоньку туда подбросить.
              А уж следом за огнем
                Встанем, ноги разомнем.
                Что там есть, перекалечим,
                Переправу обеспечим...
                А уж следом за огнем
                Встанем, ноги разомнем.
                Что там есть, перекалечим,
                Переправу обеспечим...
                Доложил по форме, словно
                Тотчас плыть ему назад.
                - Молодец! - сказал полковник.
                Молодец! Спасибо, брат.
                И с улыбкою неробкой
                Говорит тогда боец:
                - А еще нельзя ли стопку,
                Потому как молодец?
                Посмотрел полковник строго,
                Покосился на бойца.
                - Молодец, а будет много -
                Сразу две.
                - Так два ж конца...
                Переправа, переправа!
                Пушки бьют в кромешной мгле.

                Бой идет святой и правый.
                Смертный бой не ради славы,
                Ради жизни на земле.
                Переправа, переправа!
                Пушки бьют в кромешной мгле.

                Бой идет святой и правый.
                Смертный бой не ради славы,
                Ради жизни на земле.

ПЕРЕПРАВА (вільний переклащд П.Голубкова)

             Переправа, переправа!
                Берег лівий, берег правий,
                З льодом шорсткий сніг – біда.
                Кому пам'ять, кому слава,
                Кому темна ця вода, -
                Ні прикмет, ані сліда.

                Темно. Першим вже з колони,
                Обламавши з краю лід,
                Занурився на понтони
                Перший взвод. Усе, як слід:
                Занурився, відштовхнувся.
                Другий взвод пішов за ним.
                Приготовившись, пригнувся
                Третій – й теж слідом за тим.
               
             Як плоти, пішли понтони,
                І гримнув один з них, жах -
                Басовим, залізним тоном,
                Наче під ногою дах.
               
             І пливуть кудись солдати,
                А багнети їх - в тіні.
                Ніби всі свої хлоп’ята,
                А вже - ніби не вони,
               
             І відразу вже не схожі
                На своїх, на тих хлоп’ят:
                Всі дружніше серед ночі,
                Якось всі тобі дорожче
                І рідніш, ніж мить назад.
               
             А поглянеш - ті ж хлоп’ята!
                Як, по правді - жовтий рот,
                Холостий він, чи жонатий,
                Стрижений оцей народ.
               
             Але йдуть вже ці хлоп’ята,
                Наче справжні вояки,
                Як колись ще у двадцятім
                Їхні родичі - батьки.
               
             Тим шляхом же йдуть суворим.
                Двісті років як назад
                Йшов з рушницею старою
                Трудівник Русі - солдат.

             І повз скроні їх чубасті,
                І крізь них війна неслась,
                Смерть в бою свистіла часто,
                А мине чи їх в цей раз?
               
             Налягли, гребуть хутчіше,
                Управляються з шестом.
                А вода реве правіше -
                Під підірваним мостом.
    
             На середині вже нині,
                Їх несе, кружляє  вмить...
                А вода реве в тіснині
                Тьмяний лід в шматки кришить,
               
             Між погнутих балок ферми
                Б'ються в піні хвилі злі...
                А вже перший взвод, напевно,
                Дістає шестом землі.
               
             А позаду шум протоки,
                І кругом – нічні чорти.
                І далеко, і жорстоко,
                Криком не допомогти.
               
             І чорніє там зубчатий,
                За межею сніжних рис,
                Недоступний, непочатий
                Над водою темний ліс.

             Переправа, переправа!
                Берег правий, як стіна…
             Згодом, ночі слід криваий
             Хвиля винесе сумна.

             Так було: в пітьмі глибокій,
                Вогняний здійнявсь клинок,
                Світ прожектора протоку
                Перетнув миттєво, в строк.
               
             І стовпом поставив воду,
                І снаряд. Понтони ж - в ряд.
                Густо там було народу -
                Наших стрижених хлоп’ят..
               
             Вперше бачив, без надії…
                Не забудеться воно:
                Люди теплі, ще живії
                Йшли на дно, на дно, на дно ..
               
             Плутанина була дика -
                Де свої, де хто у нас?
                Незабаром стало тихо, -
                Переправа зірвалась.
               
             І поки що невідомо,
                Хто герой там, хто який,
                Хто був хлопець пречудовий,
                А напевно ж, був такий.

             Переправа, переправа ...
                Темінь, холод. Ніч як рік.
                Та вчепивсь у берег правий
                Перший взвод, і там заліг.

             І мовчать про те хлоп’ята
                В ріднім колі бойовім,
                Ніби в чомусь виуваті
                Перед берегом чужим.

                І, хоч втомлена з походу,
                Що б там не було, - жива,
                Спить вже, скорчившись, піхота,
                Руки вдівши в рукава.
               
             І дрімає та піхота,
                В лісі ніч без комаря.
                Пахнуть чобітьми  та потом,
                Мерзла хвоя і махра.

             Чуйно берег цей дрімає
                Поруч з тими, що на тім
                Під обривом зігрівають
                Землю животом своїм, -
               
             І чекають там підмоги,
                Від дрімаючих хлоп’ят.
                Ніч проходить, а дороги
                Ні вперед, ані назад...
               
             А можливо, там з півночі
                Порошить сніжок їм в очі,
                І, можливо, вже давно
                Він не тане вже з півночі,
                Пилком очі їм торочить -
                Адже мертвим все одно.

             Холоднечі вже не чують,
                Смерть за смертю не страшна,
                Хоч пайок їм ще планує
                Першоротний старшина,
               
                Старшина пайок їм пише,
                А по пошті польовій
                І не швидше й не тихіше
                Йдуть кудись листи старі,
               
              Що ще хлопці оті самі
                На привалі при вогні
                В лісі де-небудь писали
                Друг у друга на спині ...

             До Рязані, до Казані,
                До Сибіру, доз Москви -
                Сплять бійці. Своє сказали
                І навіки вже праві.
               
              Слід твердий, як камінь з бруду,
                Де застигли їх сліди...
                Може, й так, а може - чудо?
                Хоч би знак який звідтуди,
                І біда б за півбіди.
               
              Довгі ночі, жорсткі зорі
                Листопад - к зимі герой.
                Два бійця сидять в дозорі
                Над холодною водой.
               
              Чи гадається, чи сниться,
                Та здалося щось своє,
                Чи на вії сніг садиться,
                Чи то справді там щось є?

                Бачуть – чи маленька точка,
                Чи здалася, як бува:
                Чи то чурка, чи то бочка
                Там по річці проплива?

                - Ні, не чурка і не бочка -
                Просто в оці маята.
                - Не пловець чи одиночка?
                - Не жартуй. Вода не та!

                - Так, вода... Й гадати страшно.
                Навіть рибам холодна.
                - Чи не з наших тих, вчорашніх
                Вже піднявсь хто-небудь з дна?

             І принишкли, хоч дебелі.
                І сказав один боєць:
                - Ні, він виплив би в шинелі,
                З повной викладкою, мрець.

                Змерзли здорово, промокли,
             Як би ні було, - який?!.
                Підійшов сержант з біноклем.
                Придивився: ні, живий.

                - Ні, живий. Без гімнастьорки.
                - А не фриц? До нас чи в тил?
                - Ні. А може, це наш Тьоркін? -
                Хтось і жарту підпустив.

                - Стійте, хлопці, не чіпати,
                Геть з  понтону, як один!
                - А дозвольте спробувати?
                - Що там пробувати?  - він!

                З заберегів кірку тонку
                Крижану вже обламав,
                Він як він, наш Вася Тьоркін,

                Встав живий, - дістався вплав.
                Голий, мокрий, ніби з лазні,
                Встав, хитаючись, було.
                Ні зубами, ні губами
                Не працюючи - звело.

                Підхопили, обв'язали,
                Валянки дали з ноги.
                Пригрозили, наказали -
                Можеш ти, чи ні – біжи!

             Під горою, в штаб-хатинці,
                Хлопця в ліжко наодинці,
                Для просушки, так сказати,
                Стали спиртом розтирати.

                Розтирали, розтирали ...
                Раптом він, як уві сні:
                - А зсередини не можна
                Теж погрітися мені,

                Що ж на шкіру спирт губити?
                Дали стопку - почав жити,
                З ліжка встав, готовий йти:
                - Маю честь доповісти...

                Взвод на правому березі
                Живий-здоровий на зло ворогу!
                Лейтенант всього лише просить
                Огоньку туди підкинути.

                А вже слідом за вогнем
                Станьмо, ноги розімніть.
                Що там є, перекалечім,
                Переправу забезпечимо...

                Доповів по формі, зовні -
                Наче плисти час назад.
                - Молодець! - сказав полковник.
                Молодець! Спасибі, брат.

                З усмішкою вже, не робко
                Відповів тоді боєць:
                - А не можна  другу стопку -
                І за те, що молодець?

                Тут полковник, як на брата
                Покосився на бійця.
                - Молодець!.. А не багато -
                Дві за раз?
                - Так два ж кінця...

                Переправа, переправа!
                Б’ють гармати у імлі.
                Бій іде святий і правий.
                Смертний - не заради слави,
                За життя на всй землі.