Криза чвертi життя

Коли Сонце мене стрічає
на душі теж світає,
проте сльоза не покидає,
бо доля за щось да карає.

Пролітають роки,
як чайки над Дніпром,
весняним вітром
малює вік сиві коси.

Мудрість? А де вона?
Я трохи ще дурна.
Проте до Бога ближче,
серце добріше, душа сильніше.

Скільки образ я записала...
А тепер ручку не зітреш.
Розумію, що була довго сама
і зараз добра не знайдеш.

Навколо стільки зла,
що аж очі пече,
тільки матінка добра -
теплом і ніжністю обгорне.

В цьому Світі все просто купити
крім батька та матері.
І дітей, і чоловіка, подорожі,
тепло й захист, здоров'я -все продажне.

Тяжко зрозуміти сенс цього Світу
та як світло знайти крізь тьму.
А добро бумерангом повертається,
чи воно Богом карається?

Знаю, є долі складніші,
але ж є і щасливіші.
За інших - не казатиму,
Я за свою, незрозумілу, пишу.

Багато питань про Бога,
Космос, мораль, диявола.
Та істину не відшукати,
тому сенс буття мені не зрозуміти.