Анатолий Мироненко. А украинка пела...

А украинка пела о войне...
О, Боже, сколько ж в голосе печали,
То ль обратилась взглядом к старине,
То ль родники в туманах измельчали.

А украинка пела про любовь...
О, Боже, никогда любить не поздно...
Но словно кто-то камень в душу вновь
Ей бросил так безжалостно и подло.

А украинка пела про своё...
О, Боже, сколько ливней в это лето!
И будущее как небытие,
Но как-то ж надо дальше жить на свете.

А украинка пела в тишине...
О, Боже, сколько ж в этом пенье дрожи,
Оно стихами вызрело во мне,
Но многое ещё понять я должен.


Перевод с украинского


Анатолій Мироненко

Співала українка про війну…

Співала українка про війну…
О, Господи, ця пісня невесела.
Чи то дивились очі в давнину,
Чи то тумани застили джерела?..

Співала українка про любов…
О, Господи, мелодія печальна…
Хтось каменюку кинув і пішов,
У душу кинув гидко і безжально.

Співала українка про життя…
О, Господи, дощі змивають жито.
І поруч майбуття, як небуття,
Та якось треба в цьому світі жити.

Співала українка… Ці пісні…
О, Господи, співання крає душу.
Воно достигло віршами в мені,
Але щось зрозуміти я ще мушу.