Як наковтався світ вже крові
І захлинувся,
А кисню вже не міг вдихнути...
Тоді озвався Бог...
- Ну що ви люди!
Дарований вам світ, - Величний.
Я дав вам все і навіть більше.
Людино, Боже ти Творіння.
З любові вас усіх зіткав
Для добрих і красивих справ.
Та ви все лізете в провалля.
Вступаете в багно і блуд.
Водою стала ваша кров
Ви всі забули про любов.
Хіба ж я вам її у душу
Не наливав по самі вінця...
Та ви любов, як той непотріб,
Зміняли на злостивість ницю.
Ви напоїли землю кров'ю,-
Своєю кров'ю, не чужою.
Самі упились та й вляглися
На землю, споглядати Вічність.
Коли озветься Бог
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120030807826
Свидетельство о публикации №120030807826
Рецензии