Пiймав себе на злому

Піймав себе на злому, чи на зломі,
Щось хруснуло всередині раптово.
Напевно то наповнення від втоми
Свого досягло рівня поступово.

Бо поступ - то хижак такий підступний,
Чатує непомітно і терпляче,
Кошачою ходою він нечутно
Бере тебе в полон і вже нестачу

Чогось, до чого звик, як до потреби,
Ти відчуваєш, а натомість інше
На місце, що звільнилося у тебе,
Прилаштувалось, кажучи, що гірше

Не буде, не хвилюйся, все чудово,
Прикольно, головне, що не барижно,
Життя тепер почнеться наче знову,
Засяявши у барвах дивовижних.

Як навесні, прокинеться природа,
Зеленим все кругом пофарбувавши,
І ми забудем про свої знегоди,
І з ворогом обнімемось назавше.

Бо то тепер сусіда, а не ворог,
І з ним нам жити треба і надалі,
Таке співіснування звісно морок,
Та що поробиш, ми народ бувалий,

І звикли споконвіку гнути спини
Всю тугу виливаючи піснями,
А той, хто нас у цьому буде спинить,
Вже скоро буде десь, але не з нами.

Бо нам так звично, збоку своя хата,
(обідрана сусідом), не хороми,
Та краще хоч таку принаймні мати,
Бо то є наша доля, що поробиш.