Обожнюю людей

Обожнюю  людей, на Сонце схожих,
Таких, що гріють навіть, як не поряд...
Вони помітні й серед перехожих ,
Ти не прогавиш їх  грайливий погляд...

До серця мені ті , хто ніби  Море-
Щоразу тепле, лагідне , спокійне...
Що ласкою вмивають, як говорять, 
Що , як плече -і тепле, і надійне ...

І до вподоби ті  , хто мовби  Вітер, 
(Бо десь-колись потрібна й прохолода)
Вони, часами, створюють гармидер ,
Але ж і в тім якась є насолода ...

І навіть люблю тих, хто наче  Вихор ,
Хто по-бійцівськи , вщент розносить хмари ,
Бо після них , одразу тихо -тихо...
( то добре вміти -«випускати пару»)

Лише не тЕрплю тих, які як Камінь:
Черстві ,холодні , навіть мохом
вкриті
від сирості душевної ...  І в темінь...
В суцільну темінь їх серця зариті ...

...Світіть! Горіть!.. Як треба-то згорайте !
Так, щоб усіх довкола запалити ..
По -своєму! Як вмієте ! Лиш дбайте,
Щоб каменем гнітючим  не прожити ...