Безсонням вкриті темні ночі:
Тривога крає - та не спить.
Де сина того карі очі?
Чому так серденько болить?
Ввірвалась лихом війна клята
Та чорний ворон сів на дах -
Сльозами вмилась стара мати
Та й відпустила козака.
Бо хтось би жив, а він не зможе
В ганьбі прожити все життя.
Якщо він сам не переможе -
Не заспокоїться душа.
Цей вічний біль людського роду
Як закарбована біда -
Коли хтось прагне жити в мирі,
Комусь потрібна зла війна.
Отак ідуть, ідуть і гинуть,
Щоб зупинити тих чортів,
А ті все лізуть, лізуть, лізуть..
(Нема скотині що робить).
А є ще другі ті, що збоку,
Їм тільки б руки потирають
І в той вогонь, що наче в пеклі,
Сухенькі дрова підкидать.
Щоб потім гріти свої пики
І набивати животи.
Ну так, а що ж, в них теж є діти,
Їм теж потрібно теплоти.
А ти сивій старенька мати,
Закрийся в хаті, голоси
І хто там з них захоче чути,
Той крик самотньої душі.
Сльозами вмилась сива мати
© Copyright: Олег Крушельницкий, 2020
Свидетельство о публикации №120022604799
Свидетельство о публикации №120022604799
Рецензии