Порiг висоти... Михайло Жайворон

 
Є поріг висоти,
де птахи небеса стережуть.
Є свої береги у води,
свої грані в граніті.
Швидкість світла в безмежжі світів
має також межу,
Хоча простір згинає в сувій
і сповільнює миті.

Горизонт врешті-решт
відпускає свою тятиву,
Коли ніч вже безсила
тримати її від напруги.
І загуслий туман
опадає росою в траву,
Коли вранішнє сонце
злітає угору над пругом.

Має межі свої кожен день
і цілісінький вік,
Різна міра чиїхось провин
у миру і на прощі.
Кожен має межу у собі,
при собі,
оддалік,
Як останній рубіж,
що здавати нізащо не хоче.

Можна довго терпіти і біль,
і пекучу сльозу,
І любити без краю, здавалося б,
все, що на світі.
Та межа є всьому…
За душею нема амбразур.
Їй сховатися ніде.
Їй тільки на світло летіти.
© Михайло ЖАЙВОРОН
23.02.2020


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Есть порог у любой высоты,
Той,  где птицы лишь – стражи небес.
Есть свои берега у воды,
Есть и грани в граните.
Скорость света в безмежье миров
Не безмерна, безспорно,
Из пространства стремится извлечь
Обновлённую форму.

Горизонт, наконец,
Отпускает свою тетиву,
Если ночи не в силе
Держать до конца свою стрёму.
И осевший туман
Опадает росою в траву
В час, как  солнце с рассветом
Возносится  над окоёмом.

Есть границы у каждого дня,
На свету и средь мглы,
Разной мерой  – провинности все
И в миру,  и в моленьях.
Каждый чувствует меру в себе,
При себе и вдали,
Как последний рубеж,
Что нельзя предавать в поколеньях.

Можно долго терпеть даже боль
Сквозь горючесть-слезу
И любить безгранично, казалось бы,
Всё, что на свете.
Но предел есть всему…
За душою ведь нет амбразур.
Ей и спрятаться негде,
И только на свет и лететь ей.


Аватар Автора оригинала