Я все не можу зрозумiти, i звiдки... Мiклош Форма

http://www.stihi.ru/2020/02/23/10400

Оригінал:


Я все не можу зрозуміти: і звідки в нього стільки рисок,
якими він автопортрети малює на моєму склі?
І я б усе спитав у нього, та йти на вулицю є ризик:
він – дощ нестримний, не впіймати його ні небу, ні землі...

А дощ – художник із найкращих: він не повториться ні разу,
у нього рисочок і рисок – на все його й моє життя.
Малює, пише – не тримає на жодних критиків образи,
в його картинах – все, що справжнє, все, в чому дійсний сенс буття.

А ми зустрінемось, я знаю, колись зустрінемось віч-на-віч:
він так уміє налетіти – зненацька, мов одвічний друг...
І я скажу йому нарешті, що він у кожній рисці правий,
і він, розчулений, залишить автограф на мольбертах рук...


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Никак того мне не осилить: откуда, Боже, столько линий,
какими он автопортреты рисует на моём стекле?
И обо всём бы распросил я…да как же в улицу мне влиться:
он льёт без удержу – поймать ли его хоть небу, хоть земле?..

Тот дождь – Художник, он – Маэстро, хоть не показывает виду,
и сколько линий, сколько точек – и жизнь его, и жизнь моя.
Рисует, пишет – и не держит на злую критику обиды,
в его картинах всё взаправду – всё то, в чём сущность Бытия.

А мы с ним встретимся, я знаю, глаза в глаза, в порыве жажды:
умеет налететь отважно, внезапно, мой навечный друг…
И я ему тогда признаюсь: во всём он прав, и не однажды –
и он, растроганный, оставит автограф на мольбертах рук…


Аватар Автора оригинала