Василий Стус. Я на тебя смотрю - не узнаю...

Я на тебя смотрю - не узнаю:
ты ль это, ты ль, мой сын любимый?
Ты, перед кем я чувствую безвинно
свою вину - которую таю
от самого себя? Для тебя
нужных слов подыскать не мог я
и в бреду скажу : ту волю Бога
я взял себе, как крест принял.
Прошлое - звездой во сто концов печет
меня в бессонные все ночи,
когда на сердце пугающего тучи,
душу без остановки насос сосет
(в Прохоровке, где струились сны,
как реки, травили душу первые
предчувствия. Спешка и раздел
потерянной давно отчизны).
Натертый солью играл Млечный путь.
Натертый солью, наш Млечный путь
светит терниями золотых созвездий
и на неверьи я все же верил:
растрепанному страху ввек не одолеть
правековых натуг. Торосы лет,
заваленных камнями, тор сдвинут
тяжкий наш. Прервется вязь обид,
лишь окропит лоб кровь и пот.
Подъема к Голгофе не найдут.
Пойми себя средь дыма разноволья
и выбери. Покуда наша доля,
слезы немой правдивый тот приют.
Я в сердце сердца. В сердце сердца я.
И видно как - на все четыре бока
глухонемые прорвались потоки,
горным течением несясь.
В той темноте - ослепнуть можно враз,
оглохнуть - в таком верещаньи.
Создание земли - на смертной грани,
появится едва и гаснет враз.
Сложен мой путь. Тебе ж покорять высь.
Исчезну я, но ты встань у штурвала.
Прости меня, что пусто, голо, мало,
что мы не удосужились, прости.
На смертной грани  создаётся свет.
Там, где желанья сошлись в герце*.
Я в сердце сердца. В сердце сердца я. В сердце,
побледневший, шлю тебе привет.

*герц - бой, борьба, поединок

Оригинал :

Василь Стус. Дивлюсь на тебе - і не пізнаю...

Дивлюсь на тебе - і не пізнаю:
це ти, скажи, це ти, мій любий сину?
Ти, перед ким я чую безпровинну
свою провину- ту, котру таю
і від самого себе? Жодних слів
для тебе підшукати я не можу
і в маячні кажу: це волю Божу
я був на себе, наче хрест, приймив.
Минуле - наче зірка в сто голок,
котра пече мені в безсонні ночі,
коли на серці стільки поторочі
і смокче душу невситимий смок
(ще в Прохорівці, де струміли сни,
неначе ріки, перші прочування
ятрили душу. Поспіхи і дляння
загубленої здавна вітчини).
Натертий сіллю грав Чумацький шлях.
Натертий сіллю, наш Чумацький шлях
горить тернами золотих сузір'їв
і я на спроневірі все ще вірив:
не подолає стрепіхатий страх
правікових натуг. Тороси літ,
громаджені сторчма, подвигнуть разом
тяжкий наш тор. Урветься в'язь образам,
лиш обросить нам чола кров і піт.
Тож до Голготи губиться узвіз.
Збагни себе у чаді різноволля
і обери, Допоки наша доля,
правдивий паділ без'язиких сліз.
Я в серці серця. В серці серця я.
І виднояк-на всі чотири боки.
Прорвалися глухонімі потоки,
аж косма гриви сторчить течія.
В цій теміні -осліпнути якраз,
оглухнути в такому верещанні.
Бо твориться земля- на смертній грані,
а з'явиться заледве - й гасне враз.
Складний мій шлях. Тобі ж долати вись.
Я зникну, але ти ставай до кола.
Прости мені, що пусто все і голо,
пробач мені, що ми не спромоглись.
На смертній грані твориться наш світ.
Там, де воління всі зійшлися в герці.
Я в серці серця. В серці серця. В серці,
пополотнілий, шлю тобі привіт.