Блаженный, кто терять умеет... Из Василя Стуса

Блаженный, кто терять умеет,
Когда приходит час утрат,
Тогда в душе надежда зреет      
И вырастает во сто крат,               
Что белый свет – он вечно белый
И вечно доброту несёт,
Хотя ты в нём как сын несмелый,             
Кого цыганский пронял пот.
Но всё же жизнь твоя в полёте,
И он всегда спаситель твой.               
Всё существо твоё в поэте,
А остальное – перегной,
Что кормит корень. Золотеет
Осенний яблоневый сад.
Блаженный, кто терять умеет,
Когда приходит час утрат.


Перевод с украинского.


               *******

Василь Стус. «Блажен, хто витрачать уміє...»

Блажен, хто витрачать уміє,
коли заходить час утрат,
щоб залишалася надія
і виростала во сто крат,
Що білий світ – він завжди білий
і завжди добрий білий світ,
хоч ти у ньому син несмілий,
кого пройняв циганський піт.
Та все ж життя твоє у леті,
і в ньому порятунок твій.
Вся суть твоя лише в поеті,
а решта тільки перегній,
що живить корінь. Золотіє
над осінь яблуневий сад.
Блажен, хто витрачать уміє,
коли заходить час утрат.


Василь Стус. Збірка «Свіча в свічаді»
Видавництво «Сучасність»
Нью-Йорк, 1977