Василий Стус. Весенний вечер. Юные туманы...

Весенний вечер. Юные туманы.
Неон проспектов. Фонарей тоска.
- Я так тебя любила, ненаглядный.
- Прости меня - тебя любил я так.
Дол серебрится, от озер бликуя,
шелковый шёпот пригашенных луж,
ты мне была всю жизнь словно женою,
ты был всю жизнь мне словно муж.
- А помнишь? - Хорошо я помню.
- А не забыл? Ты не забыл? - О, нет.
- Как будто в молодость я возвращаюсь,
все будто бы привиделось во сне.
И нашу встречу? И прощанье наше?
- Лишь встречу. Словно бы и не было
минувших лет нашей любви большой,
не верю, что с водою все ушло.
- Не надо, милая. Знаю, что не надо.
Пусть души давние дерутся как на смерть.
А сблизиться - извечное то небо
на звездах нам укажет общий путь.

Оригинал:

Василь Стус. Весняний вечір. Молоді тумани...

 Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам'ятаєш? — Добре пам'ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б'ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.