Одiсея АБ -смс-роман- 005

Одiсея АБ -смс-роман- 005
|||||
"У всесвітньому театрі перебір акторів.
Бракує драматургів і режисерів."
З підслуханого в літературній кав'ярні.

В перший під'їзд будинку на розі Микільсько-Ботанічної та Паньківської зайшла підстаркувата, химерно вбрана, жінка. Її пишна зачіска, великі сонцезахисні окуляри та оксамитовий балахон, що майже волочився по землі, різко контрастували з великою картатою сумкою. В таких, зазвичай, носять біляші перекупки з електричок.

Жінка піднялася на останній поверх. Відімкнула двері на горище. Зняла балахона, перуку та окуляри. Перший акт маскараду закінчився.

Чоловік зняв з себе тонке кашемірове пальто і повісив його на гвіздок на крокві. За тим вийняв з сумки великий подвійний скрипковий футляр. В ньому лежали, закутані в оксамитові намітки, скрипка та альт. Він натис у футлярі потайну пігулку. Відділення з інструментами піднялося. З подвійного дна футляру чоловік став діставати розібрану снайперську гвинтівку.

Він був профі. Тому все робив неквапно. Зібрав до купи рушницю. Підійшов до віконечка в даху. Простелив балахона. Ліг. Став терпляче чекати. Через приціл було гарно видно ґанок Інституту Психології.

На спеціалізованій раді з психології управління закінчився захист докторської дисертації "Психологічні особливості ухвалення рішень по інвестуванню в українську економіку". Успішний набувач доктури стримано подякував членам вченої ради, опопнентам, рецензентці та всім присутнім і запросив їх на банкет в Леонардо на сьому вечора.

Спочатку на ґанок вийшли охоронці. Хутко під'їхав мерседес-кубик. Вийшов об'єкт охорони з тиловим забезпеченням позаду. Чпок! Ноги новоспеченого доктора психології підкосилися і він всією масою доріднього тіла повалився назад. Пострілу ніхто не почув.

Куля увійшла в кутик правого око біля перенісся.

Стрілець швидко, але без метушні розібрав рушницю і помістив її в потайну секцію футляру. З картатої сумки він дістав крислатого фетрового капелюха, натомість поклав туди балахона, перуку та окуляри. Вдягнув капелюха, пальто, поправив краватку-метелика, повісив за спину футляра і взяв сумку. Вийшов, замкнув двері. Відкрив люк сміттєпровода. Викинув туди ключа і сумку. Рушив спокійно вниз. На другому поверсі зупинився. Вийняв з внутрішньої кишені футляра, взяв звідтіля окуляри в дорогій оправі з димчатими фільтрами. "Про зір треба дбати" - в котре нагадав сам собі.

В дверях його майже не збили двоє охоронців жертви, які притьма кинулися вгору по сходах. Микільсько-Ботанічна була перекрита. Три авто поліції, швидка, кубик, кілька позашляховиків. Рейвах.

Чоловік в кашеміровому пальто вже повертав вгору Паньківської, коли до нього озвалися: "Мужчина, остановіця!". Чоловік зупинився і подивився в напів оберті на того, хто кликав. Це був короткострижений качок. Хтось з охорони вбитого. Підбіг захеканий.

- Покажіть, що у вас у футлярі.
- Даруйте, а що власне трапилося? Ви хто?
- Хто, хто! Кінь в пальто. Шефа вбили. Показуй що там в тебе!
- О, боже! Що в мене у футлярі? Скрипка, альт, смички.
- Показуй, бо я нєрвенний.

Чоловік неквапно зняв з-за спини футляра, присів, поставив його на коліно і відкрив. Огир вилупив очі на інструменти.

- Добре. Звиняйте, що потривожив. Тут таке...
- А що сталося? Когось вбили?
- Велику людину. Снайпер сука!
- Співчуваю. Може вбивця десь недалеко?

Охоронець не відповів. Про що балакати з цим скрипалем?

|||||
© Валентин Лученко, 2020