Прозорi краплi
Ловив руками ти, на жаль,
Стікала зливою дощу
З долонь не витримана вуаль.
Та тала, як примарний сон,
Де почуття, кураж надій
А під ногами неба дно
Розбилось на друзки із мрій.
Не варто, поряд, то й дивись,
Хоч вабить крихтами дзеркал,
Тебе благаю, не торкнись,
Зіпсуєш цим їх ідеал.
Свидетельство о публикации №120021506985