Не зважай на вітри... Щось несправжнє є в подиху світу.
Щось таке, що безглуздо міняє твій колір очей
із пшениці на жито.
Щось таке, що пече
невмагамовною жагою світла у темряві ночі.
Щось болюче, мов рана від пострілу словом впритул.
Щось, що душу лоскоче,
як перса Вельзевул
у своєї земної коханки.
Щось втрачене з димом наполоханих мрій про красу, що ніколи не вмре.
Щось заховане в риму
Щось одвічно старе
на відточено юному фоні моєї безодні,
де холодне минуле торкнулось майбутнього. Щось,
що принаймі сьогодні
хоч на крихту збулось.
Тож... не бався у хмари і їх намальовані тіні.
Не вдивляйся у день й на холодні вітри не зважай.
Ми з тобою єдині,
хто дізнався, де рай.
Безгрiшнiсть через спокуту
© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120021402909
Свидетельство о публикации №120021402909
Рецензии